Він створив власний театральний світ, де життя і театр сплелися в одне нерозривне полотно.
Ярослав Васильович Федоришин — заслужений діяч мистецтв, , засновник, багаторічний директор та художній керівник Львівського академічного театру «Воскресіння».
Ярослав Федоришин не просто осягнув театральне мистецтво, він відмінно знав і відчував глибину та магію його мови — мови, якою людина говорить з Богом. За життя він казав: «Для мене мистецтво є моїм способом життя. Мистецтво є таємницею, яка народжує театральну віру».
Творець та організатор. Сила віри та незламного духу, розмах фантазії й творчих ідей, досвід роботи у Львівському ТЮГу зародили в серці Ярослава Васильовича задум створити власний театр, який нестиме світло й радість людям.
У 1990 році здійснилася мрія режисера. Разом із талантами-однодумцями з різних сфер театрального життя, а також завдяки безмежній підтримці його музи, дружини й незрівнянної актриси, заслуженої артистки України, Алли Федоришиної, Ярослав Васильович заснував унікальний театр зі світлою назвою «Воскресіння».
«Ми шукали світлу назву, — розповідав Ярослав Федоришин, — яка б відображала розуміння буття. Є таємниця у Воскресінні Христа й завжди театральна сцена потребує чогось невідомого й незбагненного».
Театральна спадщина. Під керівництвом Ярослава Федоришина театр «Воскресіння» пройшов шлях розвитку від становлення до мистецького визнання. Неповторний репертуар театру базується на найяскравішій вітчизняній та світовій драматургії, твори якої здебільшого мають перше прочитання на українській сцені.
Крок за кроком театр Ярослава Федоришина створював власну сценічну формулу успіху, поєднуючи традиційну психологічну гру з новими пластичними формами. З кожною новою виставою режисер поступово знайомить театральну публіку зі складною драматургією найвищого рівня, щоразу шукаючи стежину до серця глядача.
Завдяки Ярославу Васильовичу українська театральна публіка побачила такі вистави, як «Благовіщення Марії» Поля Клоделя, «Юдита» Франца Гебеля, «Каїн» Джорджа Байрона, «Дорога до Дамаску» Августа Стріндберга, «Йов» Кароля Войтили, «Західна пристань» Бернара-Марі Кольтеса, «Розбите серце» Михайла Старицького, «Іфігенія в Авліді» Евріпіда. І це лише частина творчого спадку.
Тільки в театрі Федоришина «Гірські Велетні» Луїджі Піранделло гралися на канатах, а «Божевільні від кохання» Сема Шепарда — у воді. І тільки в театрі «Воскресіння» глядач переживав надзвичайно сильне, глибоке зворушення від таких вистав, як «За дверима» Вольфганга Борхерта, «Повернення додому» Гарольда Пінтера, «Сарана» Біляни Срблянович.
Міжнародний успіх та визнання. Ярослав Федоришин постійно брав участь у міжнародних театральних подіях, а як художній керівник театру — у міжнародних театральних з’їздах. Його постановки мали успіх та підтримку від глядачів і театральних критиків не лише у Львові та Україні загалом, а й на міжнародних світових театральних сценах. Він неодноразово ставив вистави за кордоном.
У середині 1990-х років Ярослава Федоришина запрошують у Лондон ставити виставу-оперу на сцені Королівського театру Ковент-Гарден. Під час поїздки Ярослав знайомиться з майбутнім нобелівським лауреатом Гарольдом Пінтером і той дає йому ексклюзивний дозвіл на постановку своєї знаменитої п’єси «Повернення додому».
Ярослав Федоришин зумів представити Україну світові, як націю з глибокою духовною багатовіковою культурною спадщиною.
«Федоришин — це театральний феномен, — писав Анджей Марія Марчевський, польський режисер та культурний діяч, — і я дивлюся на нього під час кожної зустрічі з величезним захопленням і пошаною. Такого театру в Польщі немає. З виразно окресленою репертуарною, стилістичною, сценічною лінією, із чудовими акторами, які досконало переходять від психологічної діалогової інтерпретації мистецтва на помості сцени свого театру до творення образних візій, пластики в просторі, використання диб і всіляких причандал вуличного видовища»
Майстерність без рамок. Ярослав Федоришин був керівником творчої акторської майстерні у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Курс акторського тренінгу Федоришина привертав увагу молодих акторів та студентів. Його власна методологія роботи з акторами давала їм змогу працювати в складній драматургії, почуватися вільними в насиченому вуличному дійстві, де особливою вимогою є гарний фізичний розвиток, витримка, досконале володіння власним тілом, уміння працювати з піротехнікою.
Цінуючи абсолютно кожного актора театру, Ярослав Федоришин підкреслював, що «… актор є найважливішим співтворцем режисера. Він формує образ, спираючись на свою енергетику й біомеханіку і, звичайно, на свою особистість. Його вплив на глядачів є свого роду випромінюванням. Коли це поєднання сценографії, актора, світла, музики й режисерської концепції зливається в одному просторі й часі, глядач переживає катарсис».
Творчі горизонти. Для Ярослава Федоришина не було меж театрального мистецтва. Він хотів, щоби актори не просто грали сюжет, а торкалися серця і думки глядача. Ярослав Васильович казав: «Театр завжди має бути новим. Ми в нашому театрі стараємось порушувати речі, які є поза часом — чесність, любов, сенс життя. Наш театр не дає відповіді, а лише ставить питання, залишаючи пошук відповіді глядачам. Я стверджую, що в театрі найважливішим є те, щоби після вистави глядач виходив налаштований на світлу, добру енергетику»
Театр «Воскресіння» розширив творчі горизонти й став експериментом та абсолютною несподіванкою для глядача не лише на сцені, але й за межами театральної зали. Ярослав Федоришин подарував Львову вуличний театр та Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев», що став візитною карткою міста і платформою для обміну театральними досягненнями. Це один з найпотужніших і найбільш видовищних театральний форумів України, який збирає найкращі світові колективи й відкривається карнавалом, святом вогню та емоцій.
Символ епохи назавжди. Спадщина феноменального режисера живе в кожній виставі, кожній акторській грі та в кожній театральній події. Легендарний «Золотий Лев», видовищні вуличні вистави та унікальна атмосфера театру Федоришина продовжують дарувати глядачам емоції та надію.
Вічна творчість Ярослава Васильовича залишається невичерпним джерелом натхнення та радості для кожного, хто має щастя побачити вистави театру «Воскресіння».