Хоральна притчаУ найтемнішу ніч не згуби свого світла, воно осяє новий шлях
Постмодерністська естетика авангардизму, як спадок театру, уособлюється в артистичній пластиці та гармонії чистого голосу, що дарує канонічні, проте від цього не менш актуальні та надихаючі, настрої сюжету про вічне: як не загубити себе у світлі дня та знайти — у темряві ночі. 
«Усі поринали в дивну медитацію: актори видавалися то великою родиною, то незнайомцями на велелюдному базарі, то прокаженими. Вони ходили із дзвіночками й відсахувались одне від одного — замкнений лепрозорій, і ніхто не подасть води, бо нікого немає чистого. Вони розсипали яблука, запалювали свічки, ридали й голосили, виростали до велетенських розмірів і, головне, — співали, співали, співали…» (Нонна Стефанова, Кіно-Театр)
Режисер - Ярослав Федоришин, Засл. діяч мистецтв УкраїниСценографія та костюми - Алла Федоришина, Засл.артистка УкраїниКомпозитор - Мирон Дацко